Спіральні загородження концертина мають понад столітню історію та є одним із найвпізнаваніших елементів інженерної оборони. Їхнє походження пов’язане з колючим дротом, винайденим у XIX столітті для потреб сільського господарства, але швидко адаптованим військовими інженерами як ефективний засіб тимчасового обмеження проходу. Згодом ручні скручування дроту перетворилися на стандартизовані конструкції, що дістали назву «концертина» за зовнішню схожість із музичним інструментом. Протягом XX століття ці загородження вдосконалювалися, стаючи дедалі складнішими й надійнішими. Застосування армованої колючої стрічки зробило їх практично непрохідними без спеціального обладнання. Поступово слово «концертина» почало використовуватися не лише як технічний термін, а й як назва продукції – і, починаючи з кінця XX століття, стало реєструватися як торговельна марка в різних країнах.
Від колючого дроту до інженерних загороджень
Поява колючого дроту у 1874 році стала переломним моментом як для сільського господарства, так і для майбутньої військової інженерії. Американець Джозеф Глідден запатентував промислово придатну форму дроту з гострими шипами – патент США US157124A. Цей винахід швидко поширився як ефективний спосіб обмеження пересування худоби. Проте військові також звернули увагу на міцність, дешевизну та простоту монтажу матеріалу – вже до 1888 року колючий дріт було включено в інженерні статути Британської армії як засіб швидкого загородження, хоча термін «концертина» ще не застосовувався.
Перші загородження концертина часів Першої світової війни
У період Першої світової війни (1914-1918) польові інженери почали використовувати особливим чином скручені бухти колючого дроту – вручну згорнуті спіралі, які можна було розгортати як гармошку. Ці саморобні конструкції не мали стандартизованого вигляду, але виявилися надзвичайно ефективними при обороні позицій. В англомовних джерелах того часу термін concertina почав використовуватися для позначення таких спіральних загороджень. Проте це все ще не був промисловий виріб – лише прийом, породжений польовими потребами.
Винахід Даннерта
Якісний стрибок відбувся у 1934 році, коли німецький інженер Хорст Даннерт запатентував конструкцію самонесучої спіралі з високовуглецевого колючого дроту, з’єднаної фіксувальними скобами – патент Німеччини DE599829C. Ця конструкція вже являла собою промисловий виріб, зручний для серійного виробництва. Трьома роками пізніше, у 1937 році, Даннерт отримав еквівалентний британський патент GB480082A.
Загородження концертина в британській армії
Починаючи з 1939 року, британське Військове міністерство формалізувало застосування concertina wire в інженерних посібниках. У документах «Construction of Dannert Concertina Wire Obstacles» і «Field Engineering» термін concertina wire було закріплено як офіційний. Ним позначали розгортані спіралі з колючого дроту, що застосовувалися як тимчасові загородження. Конструкція стала відомою як дріт Даннерта, але її почали розглядати як різновид concertina. Під час Другої світової війни (1939-1945) подібні загородження масово застосовувалися як у німецькому вермахті, так і в британській армії. Британські солдати, захопивши у 1940-1941 роках зразки німецьких бухт у Франції, почали виготовляти власні аналоги, спираючись на конструктивну ідею Даннерта. Із цього часу концертина остаточно закріпилася як позначення певного типу інженерного загородження.
Нове покоління: армована колюча стрічка
Після війни розпочався поступовий перехід від звичайного дроту до більш ефективних рішень. У 1959 році в США було зареєстровано патент № US2908484A, виданий Зігфріду Улю. У ньому описується конструкція армованої колючої стрічки, а також загородження концертина з неї (назване в документі barbed wire spiral). Це був перший випадок, коли ідея Даннерта знайшла відображення в патентній системі США, але вже з використанням армованої стрічки замість дроту. Армована стрічка дозволила суттєво підвищити ефективність загороджень – леза являли собою штамповану сталеву стрічку, обжату навколо осердя з міцного дроту. Такі конструкції було важко подолати вручну, вони почали застосовуватися не лише в армії, а й на стратегічних об’єктах.
В’єтнам і холодна війна
Під час війни у В’єтнамі (1960-1975) американська армія широко використовувала дріт концертина. На відеохроніці й фотографіях тих років можна побачити як класичні бухти зі звичайного колючого дроту, так і спіралі з армованої стрічки. Застосування концертини стало повсюдним: її використовували для захисту баз, периметрів, тимчасових таборів і блокпостів. Термін набув стійкого поширення в усіх англомовних армійських документах і став технічно однозначним.
Від загальновживаного терміна до торгової марки
Поступове поширення концертини в цивільних сферах – охорона об’єктів, кордонів, приватної власності – призвело до того, що в другій половині XX століття цей термін почали використовувати не лише як технічний, а й як маркетинговий. Виробники загороджень у різних країнах почали включати слово Концертина в назви продукції, фірм і брендів. Це спричинило реєстрацію торгових марок Концертина, що належать різним компаніям і фізичним особам. Із початку 1960-х років слово Концертина стало об’єктом правової охорони. Такі торгові марки реєструвалися як у національних відомствах (наприклад, у Великобританії, США, Україні), так і за міжнародними системами, зокрема Мадридською. У зв’язку з цим слово Концертина перестало бути виключно загальновживаним – у низці юрисдикцій воно стало охоронюваним позначенням.
Загородження концертина як технічний і правовий термін
Спіральні загородження типу «концертина» пройшли шлях від польової імпровізації часів Першої світової до сучасного промислового виробу з юридично закріпленою назвою. Спочатку це був інженерний прийом, згодом – стандартне обладнання армій світу, а пізніше – об’єкт інтелектуальної власності. Сьогодні термін Концертина одночасно позначає тип інженерного загородження та зареєстровану торгову марку. Саме тому при використанні цього слова важливо розрізняти його історичне, технічне й правове значення.